Я пишаюся своєю сім’єю тому, що вона унікальна. Тато Богдан і дідусь Віктор з перших днів війни на Сході захищають нашу Україну. Татусь є військовослужбовцем. І одного разу він не повернувся з роботи, а мама плакала і була засмученою. Я не розуміла, що відбувається, де татко? Та мама пояснила, що наш татусь береже спокій і мир нашої домівки.
Незабаром і дідусь поїхав на Схід. Він був волонтером і допомагав солдатам: возив одяг, продукти, захисні сітки, листівки та дитячі малюнки. А тепер він став теж військовим і воює на Сході.
Я дуже добре пам’ятаю, як тато вперше повернувся у відпустку і привіз мені гарну ляльку… Того вечора я довго сиділа у татка на колінах і цілувала його, а мамка від радості плакала.
Я вважаю, що мій татусь герой і патріот нашої Батьківщини. У нього є багато нагород і подяк: нагороджений знаком «За розмінування» І ступеня, орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медаллю «Захиснику Вітчизни», відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» . Та не тільки мій батько і дідусь відзначились, а й моя матуся Світлана. Вона нагороджена відзнакою «Українська Берегиня». Весь час вона підтримує батька і оберігає нас.
Батько мало розповідає нам про війну. Він дуже переживає за своїх побратимів, які захищають державні кордони, і з болем у серці згадує тих, кого вже немає.
Я впевнена, що він має велику силу волі і незламний дух, щоб все це пережити. Немає у світі найкращого татка, як мій. Він тебе пригорне, підтримає, втішить, поцілує і дасть відповідь на всі питання.
Я дуже люблю свою сім’ю і пишаюся, що є її частинкою.