З нагоди відзначення професійного свята “Дня Дошкілля” вихованці старшої групи дошкільного підрозділу Грозинецького ліцею Топорівської сільської ради вітають всіх працівників дошкілля, хто щоденно віддає тепло своїх сердець дітям!
Висловлюють вам сердечну вдячність за невтомну працю, за великий талант і покликання сіяти мудрість і знання, за любов до дітей.
Бажають вам нових професійних досягнень і глибокої поваги. Нехай прекрасні почуття зігрівають ваші серця, а доля буде щедро наповнена теплом і любов’ю.Наші маленькі вихованці
впевнені, що ваша доброта і педагогічна майстерність перетворять кожен день у дитячому садку в день радості і щастя! Щоб те, що ви віддаєте дітям, поверталося до вас сторицею.
Бажають вам нових творчих успіхів, міцного здоров’я, добробуту і достатку!

Грозинецький_ліцей

Топорівська_ТГ

День_Дошкілля

Дошкілля_Чернівеччини

У День партизанської слави вшановують відважних українських патріотів, які відстоювали і продовжують відстоювати нашу свободу. 22 вересня щорічно відзначають День партизанської слави України. Раніше в це свято згадували здебільшого партизанів Другої Світової війни, але, починаючи, з 2014 року, та в 2022-му багато партизанів з’явилося і серед наших сучасників. Ці відважні люди протистоять озброєним солдатам на тимчасово окупованих росією територіях, щоб якомога швидше наблизити нашу перемогу.

Вчитель історії Мельник О.М. провів урок у 9 класі на тему “Українські партизани”, охопив матеріали Другої світової війни та повномасштабного вторгнення росії в Україну. Розповів про історію свята, цікаві факти про партизанів та рух громадянського супротиву окупації «Жовта стрічка»

19 вересня Грозинецький ліцей Топорівської сільської ради долучився до благодійного ярмарку на Центральній площі міста, який організувала БО «АРТАНІЯ УКРАЇНА». Мета заходу — збір коштів для потреб 82-ї окремої десантно-штурмової бригади. А саме на придбання терміналів Starlink та квадрокоптерів Mavic, які підвищують ефективність захисту та зв’язку наших захисників.

Педагогічний колектив ліцею підготував випічку та інші цікаві вироби для ярмарки: ляльки-мотанки, патріотичні брелки і браслети, мило ручної роботи та вишиті картини.

Вихованці нашого закладу також взяли участь у концерті на площі. Учениця 1 класу Горян Ксенія зарядила позитивом всіх присутніх піснею «Дівчинка-перлинка», а учениця 10 класу Антонюк Дарина виконала пісню «Живи…»

Щиро дякуємо кожному, хто долучився – організовував, готував, продавав, купував, підтримував добрим словом та щирим серцем!

Разом — ми сила. Разом — ми творимо майбутнє з добром у серці. Дякуємо ЗСУ за можливість жити, творити й допомагати під мирним небом!

Слава Україні! Героям слава!

«World Cleanup Day»

Учні Грозинецького ліцею Топорівської сільської ради традиційно доєдналися до Всесвітнього дня прибирання «World Cleanup Day» – наймасштабнішої екологічної ініціативи у світі, яка щороку об’єднує понад 114 мільйонів учасників у 211 країнах. Акція спрямована на формування культури чистоти, дбайливого ставлення до довкілля, відповідального споживання та правильного поводження з відходами.

Учні молодшої ланки (1-4 класи) прибрали свої робочі місця, навели лад у своїх класних кімнатах, полили вазони.

З учнями 5-7-х класів вчителі природничого циклу, Антонюк Д.В., Гончар М.В., Ткач В.І., провели уроки практичного застосування знань, навичок та вмінь на теми: «За життя без сміття!», «Сортування та утилізація побутових відходів», «Екологічні катастрофи, та як їх уникнути»

Учні старших класів(8-11) прибрали територію ліцею та прилеглі вулиці, упорядкували розарій.

Вчителі ліцею під керівництвом вчителя інформатики зробили цифрове прибирання – видалили непотрібну інформацію з мобільних пристроїв, електронної пошти, хмарних сховищ, очистили робочі столи, папки і браузери для зменшення цифрового сліду.

Навіть у складних умовах ми повинні формувати екозвички та дбати про нашу Землю. Разом збережемо наше довкілля для майбутніх поколінь, об’єднаємо зусилля для екологічного відновлення!

Міжнародний день миру відзначають у різних куточках планети. Це свято покликане змусити кожного не тільки задуматись, але й зробити що-небудь дієве заради спокою на Землі. Адже найбільше у світі щастя – це МИР.
Учні 4 класу, класовод Продан В.Г., провели ранкову зустріч ,, Ми хочемо жити під мирним небом” і виготовили ,,Віночки миру”.
Нехай мирним буде наше небо!
Нехай сміються діти на Землі!
Нехай цвіте, як маківка, Вкраїна!
Любов і доброта увійдуть в кожен дім!

ВихованняБуковини2025

ДеньМиру

ТопорівськаТГ

Справжнім святом спорту та здорового способу життя став Олімпійський тиждень, який традиційно проводитися у стінах Грозинецького ліцею на початку вересня!

Беручи участь у спортивних заходах учні мали змогу проявити свої спортивні таланти.

Особливою популярністю користувалися змагання з волейболу та настільного тенісу в старших класах!

✨ Найголовніше, що цей тиждень подарував дітям незабутні враження, заряд енергії та бажання займатися спортом!

Олімпійськийтиждень #Грозинецькийліцей #спорт

10 вересня — Всесвітній день запобігання самогубству — день, присвячений підвищенню обізнаності про проблему самогубств та підтримці психічного здоров’я.
Оскільки останнім часом спостерігається зростання суїцидальної активності населення і дітей у тому числі, виникла потреба в організації профілактичної роботи щодо попередження суїцидів серед дітей та підлітків. З метою запобігання участі неповнолітніх у таких небезпечних суїцидальних групах (іграх), квестах, контентах соціальних мереж «Instagram», “Tik Tok” як «Біжи або помри», «Рудий Лис», «Синій Кит», «Зникни на 24 години» у нашому ліцеї було проведено ряд заходів:
З учнями 5 класу проведено розвивальне заняття « Позитивні емоції в житті»;
Заняття з елементами тренінгу для учнів 6-их класів «Жити -це здорово»,
з здобувачами освіти 7-А класу класний керівник провела годину спілкування «Життя прожити…», з 7-Б провели годину психолога «Цінність життя».
Провели акцію «Я люблю своє життя за…», в якій учні малювали малюнки за що вони люблять життя.
А також розмістили інформацію на дошці оголошень з QR-кодами, де здобувачі освіти можуть отримати цікаву інформацію.

Коверега Дмитро

Дата народження: 06.10.1986 р.

Дата загибелі: 20.03.2023 р. (36 років)

Місце народження: Україна, Чернівецька область, Дністровський район, Шилівці

Місце загибелі: Україна, Харківська область, Куп’янський район, Гряниківка

Військова служба: Стрілець-снайпер, 14-та окрема механізована бригада імені князя Романа Великого.

Позивний:Тихий

Дмитро Коверега – Герой із Грозинців, стрілець-снайпер. Він пройшов вуличні бої у Сєвєродонецьку, брав участь в обороні Лисичанська, воював в інших фронтових населених пунктах Луганщини та Донеччини, штурмував ворожі позиції. Загинув у бою на Харківщині.

Дмитро Борисович Коверега народився 6 жовтня1986 року, у селі Шилівці (нині Клішковецька громада Дністровського району). У 2007 році переїхав у Грозинці, одружившись із коханою Ольгою, де вони й проживали. У подружжя народилася донечка Катя.

Та коли розпочалася повномашстабна війна, Дмитро Коверега не зміг залишатися вдома з родиною, а пішов її захищати. 28 лютого 2022 року він долучився до лав Збройних Сил України. Постійно воював у найгарячіших точках. Загинув 19 березня 2023 року від важких поранень під час мінометного обстрілу ворога на Харківщині.

«Він мені ніколи не казав: «Давай, пока». А під час останньої розмови телефоном сказав. Це було о 16:46, а вже між 19:00 та 20:00 чоловік загинув», – розповідає Ольга Коверега, дружина Героя.

«Дмитро жив так, наче квапився все встигнути: виростив чудовий фруктовий сад. Кожне дерево садив із любов’ю та думкою про майбутнє доньки, створив комфортні умови для проживання у будинку, де відчувалася рука справжнього господаря. Ніколи не думав про себе і завжди піклувався про ближніх», – згадують про нього рідні.

Коли воїн загинув, його пропонували поховати на Алеї Слави в Чернівцях. Та родина не погодилась, адже Дмитро, ніби щось відчуваючи, говорив дружині, щоб його поховали біля тестя, на обійсті якого і жила сім’я. Тож поховали Героя у селі Грозинці Топорівської громади.

На похорон до Тихого приїхали його побратими. Серед них і 22-річний Артем, командир відділення, в якому служив воїн. Саме Артему Дмитро врятував життя, прикривши собою під час обстрілу. Дружина говорить, що пишається чоловіком, адже він врятував молодого хлопця, у якого все ще попереду. Під час обстрілу він повністю закрив собою Артема, прийнявши всі осколки на себе.

Та Артем – далеко не єдиний, врятований буковинцем побратим. Ось іще одна із розповідей про його героїзм:
«Жовтень. Чергові позиції на нулі. Це була крайня позиція. Від орків – метрів 50. Три дні напередодні лив сильний дощ. Води в окопі було по коліно. До Дмитра з побратимом Василем в окоп залітає ворожа граната. Дмитра частково, а Василя повністю накриває землею. Кидаючи у відповідь гранату в бік росіян, Дмитро пригадує, що зо тридцять хлопців недавно змінили позицію й сплять неподалік в окопі. Він встиг усіх попередити і врятувати. А Василь залишився. Замість того, щоб радіти, що зміг врятувати тридцять побратимів від наглої смерті, Дмитро рвав на собі волосся, що не зумів врятувати одного… А через два місяці Василь знайшовся у полоні. Тоді Дмитро плакав від щастя».

Влітку 2022 року Дмитро Коверега отримав перше поранення – осколкове в плече. Була команда про відхід, але вже поранений воїн все ж кинувся назад, за також пораненим побратимом Ігорем. Разом з іще двома хлопцями вони винесли його. Той встиг ще затягнутися цигаркою в бліндажі… А потім ще один прихід. Осколок від стіни відлетів саме на Ігоря й добив його.

Дмитро Коверега мав поранення та три контузії. А після бою в районі Лисичанська осколок порізав йому ногу. Та від госпіталізації він відмовлявся, мовляв саме заживе. Завжди говорив: «А що скажуть хлопці? Як вони без мене?». У надскладних боях у Сєвєродонецьку він отримав фосфорні опіки, від яких обгоріла вся форма і навіть підошви на взутті.

Коли батько пішов служити, донька стала його тилом удома. П’ятнадцятирічна Катя волонтерить. За рік дівчина зібрала кошти на три автівки та прилад нічного бачення, форму та дизельне паливо.

«Батько завжди казав: «Катюха, не здавайся. Ти все робиш правильно й продовжуй у тому ж дусі», – пригадує донька героя. – «І я не здамся. Ми не здамося. В пам’ять про тата будемо волонтерити й наближати нашу перемогу».

На згадку про тата вона облаштувала куток пам’яті у своїй кімнаті. Там дівчина зібрала найдорожче: батькові світлини, речі, тризуб та прапори України – від побратимів та їхній, сімейний. У кутку постійно горять дві лампадки. Біля батькових фотографій дівчина поставила ескіз картини, яку почала малювати вже після похорону. Побачивши в магазині цю картину з символічною назвою «Татові обійми», Катя зрозуміла, що не зможе пройти повз. Відтоді вона щовечора малює цю картину, а ще присвячує татусеві вірші:

«Несу на могилу гвоздики,
Навколо так сіро і тихо,
І світ надзвичайно великий,
А я залишилась одна

До тебе іду на розмову,
Почути так хочеться знову,
Твій щирий і радісний голос,
Та в відповідь лиш тишина…»

Косташ Юрій

Дата народження:  01.01.1968

Дата загибелі: 12.11.2022 (54 роки)

Місце народження: Україна, Чернівецька область, Чернівецький район, Рокитне

Місце поховання: Україна, Чернівецька область, Чернівецький район, Грозинці

Військова служба: Штаб-сержант, 10-та окрема гірсько-штурмова бригада «Едельвейс».

Юрій Косташ народився 1968 року в селі Рокитне тодішнього Новоселицького району в багатодітній сім’ї, де виховували семеро дітей – чотири дівчинки та троє хлопців. Батько був агрономом, мати також працювала у колгоспі, але більшу частину життя присвятила вихованню дітей. Юрко по закінченні школи вивчився на зварювальника. Потім була строкова служба в армії, під час проходження якої зрозумів, що бути військовим – його покликання. Військовій справі він віддав 11 років.

У січні 1998 року Юрій познайомився з молодою привабливою дівчиною Людмилою, і відразу зрозумів, що це його доля. Тож уже 16 листопада того ж року вони повінчалися, щоб навіки поєднати свої життя.

Юрій Косташ завжди був веселим, життєрадісним, з ним ніколи не було сумно. Та, водночас, військовий вишкіл відчувався у його вчинках і діях, був вимогливим, в першу чергу до себе, та суворим, але справедливим до інших.

Після військової служби Юрій спробував розпочати цивільне життя, щоб бути поряд з родиною, яку дуже любив і цінував. Працював заготівельником, потім – на підприємстві «Арго». П’ять років був за кордоном. У родині народилися троє дітей: Маргарита, Вадим та Дарина. Син перейняв від батька любов до військової справи і зараз навчається на третьому курсі Академії сухопутних військ ЗСУ у Львові. Молодша донька Дарина – у 8 класі, за словами матері, має батьків характер та була його улюбленицею.

Із 2018 року Юрій працював в Управлінні поліції охорони в Чернівецькій області. У 2020-му пішов служити за контрактом у Збройні Сили України. Родині сказав коротко: «Служити – це моє, це моя робота». Був штаб-сержантом, командиром взводу військової частини А3715. У 2023 році – командир евакуаційного відділення технічного забезпечення. Ризикуючи власним життям, витягував поранених побратимів з-під ворожих куль. Траплялося, що приходилось збирати пошматовані тіла наших воїнів, аби вони не дісталися на поталу загарбникам і щоб рідні могли поховати Героїв. Ця робота була найважчою навіть для бувалого вояки, але Юрій розумів: якщо не він, то хто?!

7 листопада 2022 року чоловіка поранив ворожий снайпер. Його перевезли у лікарню у Вінниці, але врятувати, на жаль, не змогли. 12 листопада 2022 року Юрій Косташ помер. Дружина Людмила розповіла, що мала недобрі передчуття: за два дні до поранення коханого їй наснився сон, у якому невідома людина сказала, що обручка, яку подарував їй Юрій під час вінчання, уже їй непотрібна, вона може її викинути. Та жінка заперечила: «Я ніколи її не викину, допоки буду жити». Поганий сон також наснився і наймолодшій татовій копії – донечці Даринці.

«Телефонував перед тим з передової і дав мені обіцянку, що повернеться живим… Але, на жаль… Не виходив на зв’язок – я зрозуміла, що щось сталося. Знайшли його у Вінниці в лікарні, у комі. Коли я підійшла, на обличчі побачила усмішку. А через пів години його не стало. І ця його усмішка запам’яталася мені на все життя…» – розповідає зі сльозами Людмила.

Юрій ніби спеціально тримався за життя з останніх сил і помер лише після того, як побачив востаннє кохану дружину. Людмила пригадує, що довго не могла знайти чоловіка і лише 12 листопада впізнала його у шпиталі по руках.

Поховали Героя у рідному селі Грозинці Топорівської громади, якраз у день, коли вони з дружиною повінчалися. А прожили разом 24 роки.

Навчання англійської мови в садочку відбувається через гру, пісні, мультфільми та інтерактивні ігри, щоб створити природне, веселе та захопливе середовище для дітей. Такий підхід допомагає розвинути комунікативні навички, навчитися розуміти та повторювати слова, а також робить процес пізнання світу нових можливостей цікавою пригодою, а не рутиною.